Кирилл Данильченко
А якщо так дуже добре вдуматися... Величезна промислово розвинена наддержава, здатна знищити планету разів десять накопиченим арсеналом і яка спокійно відправляє апарати до супутників, залежить від клоунади.
Від того, як пожартує дід у якомусь із хитких штатів, поки йде переобрання в Сенат.
Уся ця імперська міць залежить від того, чи не обосралися демократи в Сомалі. Гнусна, позорна історія 1993-го: дикуни тягали за ноги тіла пілотів «Блек Хока» вулицями Могадішо, і «цивілізоване суспільство» не витримало.
Чого, бляха? Загибелі 18 людей? У В’єтнамі роти й батальйони горіли як сірники, по 400 трупів за тиждень — і трималися роками. А тут 18 смертей у прямому ефірі — і все, наддержава підібгала хвоста й пішла з регіону на десятиліття. От якби були республіканці...
А для інших Афганістан при республіканцях — це «жорстка помилка», хоча Трамп сам підписав вихід, а демократи Байдена виконали його так, що все впало швидше, ніж планувалося. Довелося заходити знову, зміцнювати периметр аеропорту, щоб врятувати хоч когось із підрядчиків, ЧВК та агентури — і це вже повний пиздець від демократів у вечірніх новинах.
Буфонада. Цирк. Акторська майстерність вирішує все, а не реальні доводи чи правда. Важливо те, як ти виступив на дебатах, як жорстко відповів, як висміяв.
Театральна вистава: одні назавжди прошиті «респи» від батька до сина, з головою слона в кабінеті.
Інші — «деми», які забули, що саме їхня партія на Півдні була за рабство і проти Лінкольна. Прикинь, тоді все було навпаки: республіканці — за свободу, демократи — за батоги.
А тепер вони помінялися прапорами й символами, але суть залишилася тією ж — мільйони прошитих штатів, які голосують за колір, а не за мозок. І тільки тонка прослойка людей із гнучким мозком продовжує розуміти, що потрібно США «тут і зараз».
( Read more... )